Як зберегти пристрасть у довгих стосунках, не перетворюючи секс на обов’язок

У попередніх частинах ми вже розібрали кілька різних історій про те, чому в довгих стосунках сексуального бажання може ставати менше. Іноді це просто зміна самого контексту стосунків, де стало більше безпеки й менше невідомості, іноді пара настільки зливається в одне велике «ми», що майже перестає бачити одне одного як окремих людей, іноді між партнерами роками накопичуються образи, злість і нерівність, а іноді проблема взагалі не в стосунках, а в тому, що людина настільки виснажена, що їй зараз значно більше хочеться спати, ніж займатися сексом.

І от уявімо, що пара все це помітила.

Дуже часто наступна думка виглядає приблизно так: треба терміново повернути пристрасть. Треба щось робити, треба більше сексу, треба романтичний вечір, треба купити нову білизну, треба поїхати кудись удвох, треба ще щось, я поки не знаю що, але головне, щоб усе знову стало як раніше.

І тут мені хочеться трохи пригальмувати. В усіх цих спробах немає абсолютно нічого поганого, навпаки, це може бути дуже приємним, але мені здається важливіше зрозуміти, чому саме це працює і що в цей момент відбувається між людьми.

Бо якщо проблема в тому, що ви роками одне на одного злитеся, живете в ролях «мама і син», спите по п’ять годин або взагалі вже не пам’ятаєте, коли востаннє говорили про щось, крім дітей, рахунків і продуктів, то нові труси самі по собі цю історію навряд чи врятують.

Тому я знову, як і на початку цієї серії, пропоную почати з голови.

Коли секс стає екзаменом

Одна з найнеприємніших речей, яка може статися після усвідомлення «у нас стало менше сексу», полягає в тому, що сексуальне життя раптом перестає бути місцем задоволення, близькості й цікавості та перетворюється на показник того, наскільки хороші у вас стосунки.

Наприклад, один із партнерів каже: «Ти мене більше не хочеш».

І це, до речі, дуже зручна для психіки формула, тому що відповідальність ніби одразу опиняється на іншій людині. Не «що відбувається між нами?», не «що відбувається зі мною?», а все просто й зрозуміло: це ти мене не хочеш.

При цьому людина, яка це говорить, сама цілком може вже не дуже хотіти партнера, просто ця частина трохи складніша для усвідомлення, бо тоді доведеться дивитися не тільки на те, чого мені не дають, а й на те, що взагалі відбувається з моїм власним бажанням.

Після таких розмов між людьми легко виникає напруга. Один може почуватися відкинутим, тому що він підняв тему, сказав, що йому чогось не вистачає, а інший у відповідь відсторонився. Другий при цьому може відчувати зовсім інше: що на нього тиснуть, від нього чогось очікують і тепер він має довести свою любов якоюсь правильною кількістю сексу.

І секс поступово перестає бути чимось, що відбувається між двома людьми, яким добре й цікаво разом, а стає таким собі домашнім нормативом.

Два рази цього тижня? Все добре. Один раз? Уже трохи підозріло. Два тижні нічого не було? Все, це вже червоний прапорець, бо хто ж не читав статті про те, яким має бути «нормальне сексуальне життя», скільки разів на тиждень люди повинні хотіти одне одного і після якої кількості днів без сексу вже треба терміново рятувати шлюб.

Причому тиск може йти не тільки від одного партнера до іншого. Людина цілком може сама почати себе переконувати: «Я маю хотіти більше. Чому я не хочу? Треба щось із цим робити. Я повинна частіше займатися сексом».

І от цей внутрішній примус, навіть якщо ніхто ззовні нічого не вимагає, теж досить погано дружить із бажанням.

Саме тому, коли люди шукають, як відновити сексуальне бажання у стосунках, я б не починала з питання, скільки разів на тиждень тепер потрібно займатися сексом. Значно цікавіше спочатку подивитися, чи є там взагалі умови, в яких бажання може виникнути без відчуття, що до вашого списку задач додалась ще одна.

Можна почати займатися сексом частіше і зробити все ще гірше

Теоретично пара може поставити собі завдання «більше займатися сексом» і виконати його просто блискуче. Домовилися, що тепер сексу буде більше, відкрили календар, знайшли час і реально стали займатися ним частіше.

Тільки іноді це вже трохи нагадує фізкультуру.

Ніби все зробили правильно, галочка стоїть, норматив виконано, але ні особливої радості, ні цікавості, ні великого задоволення там немає.

І це не просто не вирішує проблему, а іноді додає ще одну, тому що людина починає думати: «Ми ж стараємося. Ми вже робимо все правильно. А мені все одно не так добре, як раніше. Значить, точно все погано».

Тобто секс, який мав стати доказом того, що стосунки живі, раптом перетворюється ще на один доказ того, що «з нами щось не так».

І це насправді досить зрозумілий механізм, тому що бажання взагалі погано виникає там, де його чекають за розкладом як підтвердження правильності стосунків.

Тому перед тим, як просто збільшувати кількість сексу, мені здається набагато цікавішим зрозуміти, що саме ви намагаєтеся повернути. Бо питання як повернути бажання у стосунках насправді не завжди вирішується збільшенням кількості самого сексу.

«Я хочу, щоб було як у перший рік»

Це, мабуть, одна з найпоширеніших мрій пар, які помічають зміни у своєму сексуальному житті: щоб було як раніше, щоб ми знову не могли відірватися одне від одного, щоб хотілося постійно, щоб від одного повідомлення вже щось переверталося всередині.

Одним словом, щоб було як у перший рік.

І тут у мене є не дуже хороша новина: як у перший рік уже не буде.

Не тому, що з вами щось не так, не тому, що кохання померло і не тому, що людина поруч раптом виявилася «не тією». Просто ви вже не ті двоє людей, які майже нічого одне про одного не знали.

Ви вже знаєте, що там під тим красивим костюмом, знаєте це тіло, знаєте, як ця людина спить, як хворіє, як поводиться в стресі, що любить на сніданок, скільки ложок цукру кладе в каву і який у неї буде вираз обличчя, якщо в неділю зранку ви раптом скажете: «До речі, сьогодні треба заїхати до моєї мами».

І якщо зовсім чесно, то щоб буквально відтворити невизначеність першого року, вам доведеться або знайти нового партнера, або зробити нинішні стосунки настільки токсичними, щоб знову сидіти й думати: «Боже, він сьогодні мені напише чи ні?».

Але коли партнер після сварки хлопнув дверима, зник на тиждень і ви не знаєте, де він, це вже трохи не той романтичний трепет, який був після третього побачення.

Тому завдання, на мою думку, не в тому, щоб повернутися назад. Значно цікавіше подивитися, куди можна прийти далі.

У довгих стосунках бажання може працювати інакше

Одна з дуже важливих речей, яку варто знати про сексуальність у довгих стосунках, полягає в тому, що бажання не завжди виникає автоматично, особливо якщо ми порівнюємо його з початком стосунків, коли сам контекст робив за нас половину роботи.

Тоді іноді було достатньо повідомлення «Побачимося ввечері?», і мозок уже кілька годин щось там малював, очікував, фантазував і підкидав емоції.

Через десять років можна сидіти поруч на одному дивані, дивитися якийсь серіал і абсолютно нічого такого не відчувати, хоча стосунки при цьому залишаються хорошими.

І це не обов’язково означає, що сексуальне бажання зникло. Іноді воно просто стало більш залежним від контексту, тобто йому тепер потрібні певні умови, щоб узагалі з’явитися.

Саме тому питання як повернути сексуальне бажання до партнера не завжди починається з пошуку якихось нових сексуальних технік. Іноді воно починається значно раніше: з того, чи є між вами взагалі час, увага, цікавість і простір, у якому партнер знову може стати не тільки людиною, з якою ви ділите побут.

Чому іноді працює банальна вечеря зі свічками

Оце якраз хороший момент, щоб повернутися до тієї самої популярної поради: влаштуйте романтичну вечерю.

Звідки вона взагалі взялася?

Навряд чи секрет сексуального бажання полягає в тому, що ви разом з’їли пасту при свічках. Я дуже сподіваюся, що за десять років спільного життя ви і без спеціальної терапевтичної рекомендації періодично їсте щось смачне.

Тут цікаве інше. Хтось із вас або ви обоє починаєте готуватися: думаєте, куди піти, який ресторан обрати, що приготувати вдома, що любить інша людина, що вдягнути, як виглядати, що можна зробити приємного.

І мозок уже на цьому етапі отримує сигнал, що попереду буде щось хороше, а фокус уваги поступово зміщується. Я думаю вже не тільки про роботу, школу, рахунки й те, що кішка наригала в тапок, а ще й про себе та про іншу людину.

Що нам подобається? Як я хочу виглядати? Як він або вона подивиться на мене? Що між нами зараз відбувається?

Потім ви сідаєте разом, не втикаєте паралельно в телефон, не дивитеся Netflix, а якийсь час просто перебуваєте одне з одним.

І свічки тут взагалі не магічні, вони просто частина контексту. Ви створили умови, в яких увага знову спрямована на партнера, ви нікуди не поспішаєте, трохи розслабляєтеся, дивитеся одне на одного, і всередині цієї психологічної близькості поступово може почати народжуватися сексуальне бажання.

Якщо бажання більше не виникає само по собі в рандомну середу о 14:30, поки ви відповідаєте на робочі листи, це ще не означає, що воно зникло. Можливо, йому просто тепер потрібен інший контекст.

Якщо пристрасть уже не така, як на початку, то якою вона може бути?

Оце питання мені здається набагато цікавішим, ніж спроба будь-якою ціною відтворити перший рік.

У довгих стосунках стає менше тієї постійної тривоги: чи обере він мене, чи сподобаюсь я їй, чи залишиться вона зі мною, чи не зникне завтра. Стає менше невідомості, фантазій та ідеалізації, натомість ви значно краще бачите перед собою реальну людину.

А реальність, звісно, не завжди виглядає як романтичний фільм або фільм для дорослих. Але разом із цією реальністю з’являються інші можливості. Ви вже дуже добре знаєте цю людину, довіряєте їй і можете значно менше переживати про те, що вона про вас подумає. А це означає, що у стосунках може з’явитися набагато більше сексуальної свободи.

Я можу сказати тобі, що мені подобається, можу розповісти про фантазію, про яку на третьому побаченні взагалі боялася б відкрити рот, можу щось запропонувати або почути «ні» і не сприйняти це як доказ того, що мене відкинули як людину. Я можу сама відмовитися, передумати, бути активною або пасивною, смішною, незграбною, дуже сексуальною або взагалі якоюсь іншою, ніж ти звик мене бачити.

І виходить цікава річ: та сама безпека, яка прибрала частину початкової напруги, може натомість створити умови для значно більшої сексуальної свободи. Мені здається, це дуже недооцінена частина довгих стосунків.

Я знаю тебе, але не знаю до кінця

Можна прожити з людиною десять, двадцять або тридцять років і знати про неї дуже багато. Але при цьому я все одно не можу знати тебе на сто відсотків, тому що ти продовжуєш змінюватися, думати, чогось хотіти, щось відкривати про себе, отримувати новий досвід і мати якісь частини внутрішнього життя, які не належать мені.

І тут можна повернутися до теми з попередньої статті: новизну іноді можна створювати не через нову білизну, а через новий контекст. Можна поїхати в інше місце, спробувати щось, чого ви раніше не робили, піти в похід, навчитися кататися на лижах, сісти на коня, зайнятися танцями або просто побачити партнера в новій компанії чи ситуації, де він проявляється трохи інакше. А можна, навпаки, робити щось окремо, мати свій досвід, свої інтереси й потім повертатися одне до одного вже трохи іншими людьми.

Можливо, головне питання взагалі не «як повернути пристрасть»

Наприкінці цієї серії мені зовсім не хочеться залишати чеклист із семи пунктів у стилі «зробіть це, це і це, і у вас знову буде секс», тому що на фоні мого підходу та всіх попередніх статей це виглядало б дивно.

Мені здається значно цікавішим поставити собі кілька запитань.

Чи є в наших стосунках дві окремі людини, чи наше «ми» вже настільки велике, що майже поглинуло нас обох? Хто я в цих стосунках і чи є в мене власне життя, інтереси, простір, люди, досвід, щось моє, що я можу принести в нашу пару?

Чи немає між нами невисловлених образ, злості, нерівності або речей, які ми роками дуже старанно намагаємося не помічати? У яких ролях ми найчастіше перебуваємо і чи можемо взагалі іноді зустрічатися як двоє дорослих партнерів?

І ще важливе питання: чи є в моєму житті взагалі місце для бажання, чи я настільки виснажена, що мій головний сексуальний фантазійний сценарій зараз виглядає як вісім годин сну?

А ще чи можемо ми говорити про секс не тільки тоді, коли він уже став проблемою? Не починати з «чому ти мене не хочеш?», а іноді просто запитувати: «Що тобі зараз подобається?», «Що змінилося?», «Чого тобі хотілося б?», «Про що ти фантазуєш?».

Бо існують пари, у яких троє дітей, двадцять років спільного життя, спільна нерухомість, рахунок у банку й величезна історія разом, але вони досі не можуть нормально розповісти одне одному, яка в них улюблена поза або де їм узагалі хотілося б займатися сексом.

Для такої розмови теж потрібні близькість, дорослість і довіра. І тому питання як зберегти пристрасть у довгих стосунках для мене значно менше про те, як відтворити перший рік, і значно більше про те, чи залишаються між двома людьми цікавість, свобода, можливість говорити й живий контакт.

Мені не здається, що мета довгих стосунків полягає в тому, щоб через десять років дивитися одне на одного так само, як на третьому побаченні. Ви вже не ті люди, і ваші стосунки вже не ті, і це не обов’язково щось погане.

Можливо, значно цікавіше через десять років усе ще мати на кого дивитися. Не тільки на «мого чоловіка», «мою дружину», «батька наших дітей», «людину, яка платить за квартиру» або «людину, яка знає, де лежать чисті рушники», а на живу і окрему людину, яку я дуже добре знаю і все одно не знаю до кінця.

На людину, поруч із якою мені настільки безпечно, що я можу бути значно вільнішою: говорити про те, чого хочу, пробувати нове, відмовлятися, передумувати, іноді хотіти, іноді не хотіти, дивувати іншу людину й самій продовжувати нею дивуватися.

Тому, можливо, як повернути пристрасть у стосунки — це взагалі не зовсім про повернення. Бо повертатися буквально нікуди: того першого року вже немає, зате є можливість побудувати щось інше на тому, що між вами з’явилося за всі ці роки.

І пристрасть у довгих стосунках не обов’язково повинна бути слабкою копією початку. Вона може бути іншою: менш автоматичною і більш залежною від контексту, менш побудованою на невідомості й значно більше на цікавості, довірі, свободі та здатності двох людей продовжувати бачити одне одного.