Чому зникає пристрасть у стосунках, навіть якщо між вами все добре

Уявімо Аню і Ваню. Вони люблять одне одного, вже багато років разом, у них є дитина, собака, спільний побут і загалом доволі класні стосунки. Вони давно домовилися, хто миє посуд, а хто витирає підлогу, більш-менш навчилися розподіляти справи, пережили якісь переїзди, зміни роботи, народження дитини, виховання собаки і ще купу всього, що зазвичай трапляється з людьми за роки спільного життя.

Вони майже не бісять одне одного, що після багатьох років разом, погодьтеся, уже велике досягнення. Як партнерс ін крайм вони теж окей: їм є про що поговорити, вони можуть разом дивитися серіали, планувати відпустку, жартувати, обговорювати дитину, роботу, друзів і те, що ціни на бензин знову виросли.

І от одного вечора вони сидять перед телевізором і раптом замислюються: а куди, власне, поділося бажання? Бо колись вони не могли відірватися одне від одного, а зараз усе якось... нормально.

І тоді у Вані, або в Ані, або в обох одразу виникає доволі тривожна думка: якщо пристрасть стала меншою, може, кохання закінчилося? Може, з нашими стосунками щось не так? Або зі мною щось не так? Або з тобою?

Власне, отут і виникає підступне питання чому зникає пристрасть у стосунках? Люди помічають, що сексуального бажання стало менше, порівнюють себе з першими місяцями стосунків і досить швидко приходять до висновку, що десь сталася поломка.

Але ми пам'ятаємо, що в Ані й Вані в нашому прикладі загалом хороші стосунки. Тому перш ніж оголошувати їхній шлюб померлим, давайте спробуємо розібратися, що взагалі могло відбутися.

Я як психотерапевтка люблю починати не з трусів, а з голови.

Давайте подивимося, як усе починалося

Коли Аня і Ваня тільки познайомилися, реальність і сам контекст їхніх стосунків були зовсім іншими. Там було дуже багато невідомого.

Чи сподобається йому моя нова сукня? Чи запросить він мене ще на одне побачення? Чи сподобалися їй квіти, які я вибрав? Коли вже можна взяти її за руку? А поцілувати? А якщо я її запрошу до себе? А якщо вона відмовиться? А якщо погодиться?

На всі ці питання не було однозначної відповіді, а тому залишалося дуже багато місця для фантазії.

На початку стосунків інша людина ще не є для нас чимось повністю зрозумілим і передбачуваним. Ми щось про неї вже знаємо, щось домальовуємо, щось уявляємо, чогось очікуємо, а деякі речі взагалі існують тільки в нашій голові.

І саме в цій новизні, дистанції, фантазіях і неможливості мати людину поруч у будь-який момент ховається та сама напруга невідомого. А невідомість є одним із контекстів, у яких дуже добре народжується бажання.

Підкреслю: одним із. Не єдиним для хорошого сексуального життя, але дуже помітним на початку стосунків, тому що невідомість залишає величезний простір для фантазій.

Секс починається не з тіла

Ми іноді говоримо про сексуальне бажання так, ніби це якась кнопка в організмі: ось приваблива людина, ось гарне тіло, значить, я повинна її хотіти. Але секс живе в голові, якби дивно це не звучало.

Уявімо найпростіший дотик. Ваня вперше бере Аню за руку. Фізично відбувається досить нехитра подія: одна рука торкнулася іншої. А в голові тим часом цілий серіал.

Яка в нього сильна рука. Яка вона ніжна. А що буде далі? Він зараз мене поцілує? А якщо я сама трохи ближче сяду? А він взагалі пристрасний? А що буде, коли ми залишимося самі?

І виходить, що сам дотик займає кілька секунд, а все, що наша психіка встигає навколо нього намалювати, може працювати ще дуже довго. Тобто ми відчуваємо не тільки руку іншої людини, ми відчуваємо ще й усе те значення, яке цьому дотику надаємо.

До цього додається й фізіологія початку закоханості, в яку я зараз не хочу дуже сильно заглиблюватися. Думаю, багато хто читав про те, який феєрверк може відбуватися з гормональною системою на початку стосунків. Той самий дофамін значною мірою пов'язаний з очікуванням винагороди, тобто не тільки з моментом, коли я вже щось отримала, а з відчуттям: «Зараз у мене цього ще немає, але, можливо, скоро буде».

Сьогодні в нас побачення. Можливо, він мене поцілує. Можливо, вона залишиться. Можливо, буде секс.

І іноді саме очікування дає не меншу бурю позитивних емоцій, ніж те, що відбудеться потім.

А через десять років усе виглядає трохи інакше

Минуло десять років. Аня і Ваня живуть разом, народили дитину і вигуляли собаку приблизно чотири тисячі разів.

Ваня вже дивиться не на загадкову дівчину, яку колись побачив у барі й запросив на побачення. Він дивиться на жінку, яка вчора забула купити молоко, а сьогодні пів години сварилася з дитиною, тому що та не хотіла робити домашнє завдання.

І Аня дивиться вже не на таємничого чоловіка, про якого колись думала, напише він їй сьогодні чи ні. Вона дивиться на людину, яка залишила мокрий рушник на ліжку, закинула шкарпетки кудись у куток або випадково попрала чорне з кольоровим, і тепер половина речей у домі ніжно-сірого кольору.

Я, звісно, трохи гіперболізую, але сенс приблизно такий: ці люди не стали гіршими. Вони просто стали реальнішими.

Загадкова незнайомка поступово стала реальною жінкою зі своїм характером, звичками, втомою, страхами, сильними сторонами і речами, які іноді страшенно дратують. Таємничий чоловік теж виявився живою людиною, яку можна побачити хворою, сонною, сердитою, розгубленою або взагалі в старій футболці, в якій він чомусь ходить уже восьмий рік.

Тому питання чому зникає сексуальний потяг до партнера не завжди має відповідь «тому що я його більше не люблю». Іноді одна з частин відповіді значно простіша: контекст стосунків змінився, люди стали набагато реальнішими одне для одного, а невідомості й фантазії стало менше.

І тут є дуже хороша новина

Я б дуже хотіла, щоб пари, які впізнають себе в Ані й Вані, на цьому місці не пропустили одну важливу річ.

Якщо ви прожили разом багато років, пережили появу дітей, переїзди, еміграцію, зміни роботи, фінансові труднощі, сімейні кризи, хвороби, появу собаки, яка теж, до речі, прекрасно вміє перебудовувати побут, і побачили одне одного далеко не тільки красивими та нарядними на побаченні, але після всього цього ця реальна людина вам досі важлива, то це вже офігєть яке досягнення.

Якщо ви досі обираєте цю людину, вам досі добре поруч, ви хочете бути разом, можете підтримувати одне одного, дружити, домовлятися, жартувати і будувати спільне життя, то зниження сексуального бажання саме по собі ще не означає, що «все пропало».

Бо є велика різниця між тим, щоб закохатися у фантазію про людину, яку ти знаєш три тижні, і тим, щоб через десять років знати її дуже реальною, бачити і сильні, і не найпривабливіші сторони, і все одно її обирати.

Тому якщо у вас зникло бажання у стосунках або просто стало набагато менш спонтанним, ніж на початку, це ще не діагноз вашим стосункам. Спочатку варто подивитися, що саме змінилося і в якому контексті тепер живе ваша пара.

Безпека і пристрасть потребують трохи різних умов

Коли ми знайомимося з людиною і поступово розуміємо: «Так, мені вона справді подобається і я хочу продовжувати ці стосунки», ми починаємо будувати безпеку.

Нам хочеться знати, що ця людина нікуди раптово не зникне, що я в неї є, а вона є в мене, що я можу бути собою і мене приймуть, що мені не потрібно щодня доводити своє право бути поруч. Нам хочеться, щоб наш маленький світ на двох хоча б відносно був передбачуваним.

І це дуже важлива частина близьких стосунків. Ми самі роками будуємо стабільність, довіру, прийняття й відчуття: «Я тут у безпеці».

А потім одного дня можемо подивитися на всю цю прекрасну стабільність і запитати: а де той феєрверк?

І тут виникає цікавий парадокс. У пристрасті є компоненти, які трохи суперечать абсолютній передбачуваності: цікавість, новизна, окремість іншої людини, відчуття, що переді мною не просто «моя Анічка», якій я тримав волосся, поки її нудило під кущиком, а інша окрема людина, яку я можу відкривати, досліджувати і пізнавати.

Тобто ми дуже довго будуємо безпечні стосунки, а потім виявляємо, що разом із частиною невизначеності зникла й частина тієї напруги, яка колись підживлювала бажання.

Тут ще раз підкреслити: безпека не знищує бажання. Просто коли безпека вже є, для того, щоб бажання виникало потрібно ще щось.

На початку частину цієї роботи за нас робили новизна, невідомість, фантазія і сам контекст закоханості. Через десять років цей контекст уже інший, і це нормально.

І ні, висновок не в тому, що стосунки треба зробити токсичними

Бо тут дуже легко піти не туди й вирішити: ага, якщо для бажання корисна невизначеність, значить, треба зникати, викликати ревнощі, не відповідати на повідомлення і взагалі тримати партнера в тонусі.

Я думаю, що якщо ви собі уявите більш детально токсичні стосунки і величезну емоційну напругу, картинка буде не така пристрасна і романтична. Іноді люди навіть намагаються несвідомо «лікувати» такі стосунки цікавим способом: посварилися, було жахливо, потім дуже яскраво помирилися, і на якийсь час здається, що між нами знову неймовірний зв'язок.

Але це вже зовсім інша історія, і про такі стосунки я писала окремо.

Тут ми говоримо про умовно нормальні довгі, достатньо хороші стосунки, де з роками стає більше безпеки, передбачуваності й реального знання одне про одного.

І тому питання поступово змінюється. Не «як зробити, щоб усе було як у перший рік?», а «що тепер може створювати між нами інтерес?».

Бо пристрасть у довгих стосунках не обов'язково зникає, але їй можуть бути потрібні інші умови.

І про одну з найважливіших таких умов, про те, навіщо в парі залишатися не тільки великим спільним «ми», але й двома окремими людьми, я розповім у наступній частині.