Чому інтерес до партнера зникає, коли в стосунках стає занадто багато «ми»

У попередній статті ми вже говорили про Аню і Ваню, які багато років разом, люблять одне одного, добре функціонують як пара і раптом одного вечора помічають, що бажання стало не таким, як на початку стосунків. Ми трохи розібралися, що справа не обов’язково в тому, що кохання закінчилося або зі стосунками щось не так, а в тому, що за роки спільного життя змінюється сам контекст: стає менше невідомості, менше фантазій, зате значно більше безпеки, реальності й передбачуваності.

І тут хочеться піти трохи далі, тому що іноді проблема навіть не просто в тому, що ми вже добре знаємо одне одного. Іноді наше прекрасне спільне «ми», яке ми так старанно будували роками, стає просто завеликим.

Всі ми бачили ці парочки, в яких є спільний акаунт у Facebook. У них усе «ми»: ми любимо це, ми таке не їмо, ми не дивимося такі фільми, ми любимо спорт, ми не спілкуємося з цією людиною, ми обожнюємо цю кав’ярню. Ми, ми, ми. Добре, якщо не доходить до «ми покакали», хоча ніхто не застрахований.

З одного боку, в цьому немає нічого дивного, тому що формування цього самого «ми» є абсолютно природним процесом для пари. Були дві окремі людини, кожна зі своїм життям, а потім вони зустрілися, почали будувати стосунки, створили спільний побут, спільні звички, свої маленькі ритуали, якісь жарти, які розуміють тільки вони, можливо, разом кудись переїхали, щось втратили, щось придбали і поступово стали не просто двома людьми, а ще й окремою системою, яку ми називаємо парою.

І це нормально. Проблема не в тому, що в людей з’являється «ми», а в тому, що іноді це «ми» поступово стає настільки великим, що в ньому починає бути складно знайти «я» і «ти».

Коли безпека перетворюється на злиття

У минулій статті я вже писала про те, що люди, які обирають одне одного, зазвичай хочуть безпеки, і в цьому немає нічого дивного. Нам хочеться розуміти, що ця людина поруч, що вона нікуди раптово не зникне, що вона мене любить, обирає, приймає і що я можу розслабитися.

Але іноді під цим прагненням до безпеки є ще й тривога, яку дуже хочеться приглушити максимальною кількістю гарантій.

Якщо ми все робимо разом, якщо в нас усі друзі спільні, всі плани спільні, всі вихідні спільні, всі інтереси спільні, а в ідеалі ще й думки мають бути приблизно однаковими, то ніби стає спокійніше. Ця людина точно моя, вона нікуди не дінеться, бо в неї вже взагалі майже немає окремого життя, і свободи теж нема.

Звучить трохи перебільшено, але в реальному житті ця історія часто виглядає значно ніжніше і тому її складніше помітити. Не обов’язково один партнер забороняє іншому бачитися з друзями або вимагає звітувати про кожну хвилину. Можна просто поступово звикнути робити абсолютно все разом, питати одне одного про кожне рішення, мати однакове коло спілкування і в якийсь момент щиро не розуміти, навіщо чоловікові кудись їхати самому, якщо можна поїхати разом, або навіщо дружині якесь заняття, куди він не ходить, якщо в них і так усе добре.

І от тут ми приходимо до однієї досить простої, але важливої речі: бажання все ж таки відбувається між двома людьми. А коли ми зливаємося в один великий спільний організм, то дуже важко відчувати скаженну пристрасть до своєї умовної «руки», бо рука і рука, класно, що вона в мене є, без неї точно буде погано, але ви ж не роздивляєтесь ту руку з думками: «О Боже! Що за витвір мистецтва? Хочу розцілувати тебе в кожен пальчик!»

Що це за незнайомець?

Можливо, у вас теж були такі моменти, навіть якщо ви взагалі не схильні до сильного злиття.

Наприклад, ви багато років живете з чоловіком, чудово знаєте, який він вдома, як він п’є каву, як поводиться з дітьми, як свариться з навігатором, як лежить на дивані і як виглядає вранці, коли ще не зовсім зрозумів, хто він і навіщо прокинувся.

А потім одного дня ви бачите його на конференції, де він щось розповідає великій кількості людей, відповідає на питання, жартує, впевнено орієнтується в темі, і раптом у голові виникає: ого, я взагалі забула, який він.

Або чоловік бачить свою дружину серед її студентів, клієнтів, колег, у якійсь професійній ситуації, де вона зовсім не та людина, яка десять хвилин тому питала, чи він купив туалетний папір, а хтось, кого слухають, до кого звертаються, хто щось уміє, знає, робить, і він раптом дивиться на неї трохи іншими очима.

Тобто людина на якийсь момент перестає бути просто частиною вашого побуту і знову стає окремою, і саме тут дуже часто народжується та сама цікавість.

Не обов’язково сексуальна в першу секунду, не так, що ви побачили чоловіка біля проектора на сцені й одразу втратили голову, але ви раптом помітили його. Тобто не просто знаєте, що він існує і сьогодні його черга забирати дитину зі школи, а реально звернули на нього увагу як на іншу людину.

Щоб з’явилося бажання, спочатку має виникнути інтерес

Якщо дивитися на це з точки зору гештальт-підходу, мені тут дуже подобається логіка контакту, тому що перед тим, як ми кудись рухаємося, має щось з’явитися у фокусі нашої уваги. Спочатку я щось помічаю, потім це починає мене цікавити, формується якась потреба, і вже далі я рухаюся до контакту.

У сексуальності, якщо дуже спростити, відбувається приблизно те саме: щоб з’явилося бажання, спочатку має виникнути інтерес, і в першу чергу інтерес до людини, а не до її геніталій.

Мені здається, це важлива річ, тому що коли пара помічає, що секс став якимось не таким, піднімається тривога і люди одразу починають активно «рятувати» стосунки: треба частіше займатися сексом, треба щось нове робити в ліжку, організувати вечерю при свічках чи терміново вдягнути нову білизну.

Але до всього цього я взагалі маю побачити поруч із собою людину, яка мені чимось цікава. Якщо я дивлюся на партнера і бачу тільки частину нашої спільної системи, людину, яка забере дитину, оплатить рахунок, приготує вечерю, знайде квитки, купить корм собаці й ляже поруч зі мною спати, то простору для цікавості може залишатися не так багато.

Саме тому питання як зберегти інтерес у стосунках насправді не завжди починається з пошуку нових способів розважити одне одного. Іноді воно починається з простішого питання: чи я взагалі ще бачу перед собою окрему людину?

«Але ми ж усе робимо разом, бо нам добре»

І це дуже зрозуміла логіка. Якщо мені з тобою добре, чому я маю спеціально від тебе кудись іти, заводити окремі заняття або робити щось без тебе?

Можливо, хтось колись стикався з курсами типу пікапу, де і жінок, і чоловіків навчають маніпуляціям: треба раптово зникати, грати роль загадкового персонажа, не договорювати речення і робити експерименти типу «напишіть йому повідомлення “я про тебе такееее дізналась!!”, а потім вимкніть телефон на два дні, і хай людина там понакручує себе».

Це, до речі, дуже дієві способи сфокусувати увагу людини на вас, але вся ця карусель маніпуляцій дуже далеко від здорових стосунків і справжньої близькості.

Я точно не пропоную штучно створювати дистанцію і, наприклад, терміново записуватися на йогу, танці й вишивання хрестиком тільки для того, щоб партнер встиг за вами скучити. Тут справа не в тому, щоб віддалятися заради віддалення, а в тому, щоб у двох людей залишалося власне життя.

І тут питання як не втратити себе у стосунках раптом виявляється пов’язаним не тільки з особистими межами чи свободою, але й з тим, чи залишається між вами взагалі простір для цікавості.

Як давно ви питали себе: а чого б саме я хотів? Що мені насправді цікаво, від чого я втомився, а чого мені не вистачає? Як давно фокус вашої уваги був саме на вас? Бо з чим би людина не приходила в терапію, психолог усе одно дуже часто повертає її до себе.

Чи є якась діяльність, де я не просто Маша з «Петренків», а окрема Маша, яка щось робить, чимось цікавиться, щось відкриває для себе і продовжує змінюватися?

І тоді у стосунках постійно залишається щось, чого я про тебе ще не знаю. Не тому, що ти від мене щось приховуєш, а тому, що ти продовжуєш жити своє життя.

Новизну не обов’язково шукати дуже далеко

Тепер трошки рекомендацій. Коли говорять про те, як зберігати інтерес у довгих стосунках, дуже часто радять створювати нові спільні враження, і в цій пораді, до речі, є сенс, якщо не сприймати її як магічну інструкцію.

Не обов’язково летіти на Мальдіви або стрибати з парашутом, хоча якщо вам хочеться, чому ні. Це може бути поїздка в нове місце, похід із палатками, лижі, ролики, кінний спорт, танці, нова країна, якийсь спільний курс або просто ситуація, в якій ви обоє опиняєтеся не у своєму звичайному домашньому сценарії.

Чому це може працювати? Тому що я знову отримую можливість побачити тебе трохи іншим.

Я не знав, що ти так смієшся, коли падаєш з роликів. Я не знала, що ти настільки спокійний у кризовій ситуації. Я не знала, що ти можеш дві години говорити на цю тему і в тебе реально горять очі. Я не знала, що ти боїшся коней, хоча весь вечір розповідав, який ти сміливий.

І раптом я знову щось про тебе відкриваю.

А іноді навіть не потрібно робити це разом. Можна, навпаки, дати одне одному можливість мати своє, а потім зустрічатися вже трошки іншими людьми.

Бо за десять або двадцять років людина не залишається тією самою, якою була на першому побаченні. Вона змінюється, набуває нового досвіду, щось втрачає, щось знаходить, у неї змінюються погляди, бажання, тіло, інтереси, страхи, способи бути з іншими людьми.

І якщо нам здається, що ми вже знаємо про партнера абсолютно все, можливо, питання не в тому, що там більше нічого немає, а в тому, що ми давно перестали цікавитися ним.

Тому питання як зберегти пристрасть у довгих стосунках не завжди починається із сексу. Іноді воно починається з можливості знову побачити перед собою людину, про яку я ще чогось не знаю.

Окремість не означає віддалення

Коли ми говоримо про особистий простір у стосунках, це іноді звучить так, ніби хороші стосунки мають бути про дистанцію: кожен сам по собі, кожен займається своїми справами і взагалі не дуже цікавиться другим.

Але це інша крайність. Близькість не суперечить окремості, і, навпаки, справжня близькість взагалі можлива тільки там, де є дві окремі людини, тому що інакше незрозуміло, хто з ким зближується.

Можна мати дуже багато спільного, любити проводити час разом, мати дітей, друзів, ритуали, улюблені місця і при цьому залишатися двома людьми, у кожної з яких є свій внутрішній світ.

Я можу знати тебе дуже добре і все одно не знати до кінця. Я можу любити тебе, довіряти тобі, бути впевненою, що ти поруч, і водночас пам’ятати, що ти не моя власність і не продовження мене.

Ти окрема людина, яка має свої думки, фантазії, бажання, страхи, інтереси й досвід, частина якого взагалі відбувається без мене, і саме ця окремість може залишати простір для інтересу.

Можливо, питання не в тому, як повернути пристрасть

Якщо у парі стало дуже багато «ми», я б не починала з питання, скільки разів на місяць вони займаються сексом, а спочатку подивилася б, чи залишилися там дві людини.

Хто я поза цими стосунками? Що мені цікаво? Чого я хочу? Чим я живу, коли не виконую роль партнера, мами, тата, людини, яка організовує побут або заробляє гроші?

І хто ти?

Я ще цікавлюся тобою чи мені здається, що я вже все про тебе знаю? Чи можеш ти мене чимось здивувати і чи взагалі я залишаю тобі для цього простір? Чи є в нас речі, які ми можемо принести одне одному з власного життя, чи все наше життя вже давно повністю спільне?

Бо бажання не обов’язково потрібно «повертати» якимось спеціальним способом. Іноді спочатку корисно просто знову побачити поруч із собою іншу людину, не функцію, не частину побуту, а когось окремого, живого і не до кінця знайомого.

І якщо це вдається, інтерес іноді починає з’являтися значно раніше, ніж ми взагалі дійшли до розмови про секс.

Продовження теми у наступній частині.