School Adjustment: How to Support Your Child in the First Weeks of School

Почнемо з трохи сумної для батьків новини: як би сильно ми не хотіли, ми не можемо вберегти свою дитину від життя.Вона буде зустрічати людей, які їй не подобаються, хтось колись скаже їй щось неприємне, з кимось вона посвариться, десь отримає оцінку, яку вважатиме несправедливою, можливо, зустріне вчителя, з яким їй буде складно, і точно буде регулярно робити речі, які не дуже хочеться робити.У житті дитини, як і в житті дорослого, буде розчарування, конкуренція, конфлікти, необхідність підлаштовуватися, чекати, домовлятися і щось робити не тому, що хочеться, а тому що треба.І це не означає, що ви погано подбали про свою дитину.Неможливо посадити її, прекрасну квіточку, в оранжерею і зробити так, щоб ніколи не дуло, ніхто не сказав нічого образливого і всі дорослі навколо були виключно мудрими та прекрасно відрегульованими людьми.Та й навряд чи таке середовище взагалі допомогло б їй навчитися справлятися з реальним життям.Тому, як на мене, завдання батьків трохи інше: не справлятися з усіма складнощами замість дитини, а залишатися поруч і поступово допомагати їй навчатися справлятися самій. Особливо це важливо в період, коли триває адаптація дитини до школи.

Не кожна проблема потребує негайної рятувальної операції

Уявімо, що дитина повертається зі школи і каже: «Я ненавиджу цю вчительку, вона дурна».У батьків тут легко можуть увімкнутися дві протилежні реакції.Перша звучить приблизно як: «Як ти можеш так говорити про вчителя, не вигадуй, нормальна в тебе вчителька, йди краще роби уроки».Друга: «Що?! Вона щось тобі сказала? Все, завтра йду до директора».І обидві ці реакції можуть заважати зрозуміти, що насправді сталося.Контейнувати емоції дитини не означає погоджуватися з усім, що вона говорить. Якщо дитина каже «вчитель дурний», вам не потрібно відповідати: «Так, так, звісно, жахлива людина, більше туди не підеш».Але вам також не потрібно переконувати дитину, що вона не має права так почуватися.Можна сказати: «Я бачу, що ти дуже злишся. Розкажи, що сталося».Тобто ми даємо дитині право відчувати те, що вона відчуває, навіть якщо нам здається, що реакція надмірна або що вона поки не бачить ситуацію об'єктивно.Ти можеш злитися на вчителя, можеш бути ображеною, можеш вважати ситуацію несправедливою, можеш зараз взагалі говорити, що ненавидиш всю школу.А далі ми вже можемо спокійніше подивитися, що саме за цим стоїть.Можливо, вчитель сказав щось, що дитина сприйняла як несправедливість. Можливо, не почув її пояснення. Можливо, однокласники невдало пожартували. Можливо, дитина сама щось зробила, а тепер їй важко визнати свою частину відповідальності. А можливо, ситуація справді така, що потрібне втручання дорослого.Важливо не зупинятися тільки на емоції, але й не перестрибувати через неї одразу до вирішення проблеми.Дитині корисно поступово засвоювати просту річ: труднощі в житті трапляються, сильні емоції з приводу цих труднощів теж нормальні, а потім, коли ми трохи позлилися, засмутилися або виговорилися, можна подумати, що саме з цією ситуацією робити.

Іноді корисно показати, що дорослі живуть приблизно в тому самому світі

Тут дуже допомагають прості приклади зі свого життя.Можна сказати дитині: «У мене теж сьогодні на роботі була ситуація, через яку я дуже розізлилася. Я прийшла додому, трохи виговорилася, поговорила з подругою, заспокоїлася, а потім уже подумала, як завтра буду це вирішувати».Звісно, не потрібно перетворювати дитину на свого психотерапевта і переказувати їй усі подробиці конфліктів із начальством.Але дітям корисно бачити, що дорослі теж не живуть у світі, де їм завжди все подобається і всі поводяться справедливо.Дорослі теж зляться, розчаровуються, можуть вважати, що з ними вчинили нечесно, можуть прийти додому і сказати: «Я взагалі не хочу завтра бачити цих людей».А потім вони переживають цю емоцію, трохи заспокоюються і вирішують, що робити далі.Це і є досвід, який поступово можна передати дитині.

А якби на її місці був ваш друг?

Мені ще подобається така перевірка для батьків.Уявіть, що ваш близький друг змінив роботу і через тиждень приходить до вас зі словами: «Все жахливо, мені не подобається колектив, начальник мене дратує, я взагалі не хочу завтра туди йти».Навряд чи ви одразу скажете йому: «Та ну тебе, у тебе ж офіс із видом на море, чого тобі взагалі не вистачає».Найімовірніше, ви спочатку вислухаєте, навіть якщо десь всередині думаєте, що людина трохи драматизує або що ситуація насправді не така страшна.Ви дозволите їй розповісти, що саме сталося, що її зачепило, чого вона боїться і чому так злиться.Іноді дуже корисно так само подивитися на свою дитину.Нам її труднощі можуть здаватися маленькими, смішними або буквально висмоктаними з пальця, але для неї вони зараз реальні.І мені здається важливим ставитися до цих переживань із тією ж повагою, з якою ми ставимося до переживань дорослих людей, яких любимо.

Не додавайте всі двадцять вісім гуртків першого вересня

Одна з практичних речей, яка справді може полегшити адаптацію, це поступове збільшення навантаження.На початку навчального року дуже хочеться одразу красиво організувати дитяче життя, щоб там була школа, англійська, математика, танці, плавання, малювання, шахи, репетитор, музика, вишивання хрестиком і ще щось для гармонійного розвитку особистості.А дитина ще не встигла адаптуватися навіть до того факту, що тепер їй щоранку треба вставати і йти в школу. Саме тому перші тижні в школі можуть бути не найкращим моментом для того, щоб одразу додавати максимальну кількість нового навантаження.Якщо у вашої родини є така можливість, краще додавати позашкільне навантаження поступово. Наприклад, спочатку дати дитині один-два тижні просто ввійти в шкільний ритм, потім додати один гурток, трохи пізніше ще щось.Це не означає, що всі додаткові заняття треба скасувати або що дитина має весь вересень лежати на дивані.Я прекрасно розумію практичний бік життя батьків. Люди працюють, далеко не в усіх поруч є бабусі й дідусі, іноді продовженка, гурток або якесь додаткове заняття потрібні не тільки для «розвитку», а й тому, що дитина має бути десь у безпеці та чимось зайнята, поки дорослі працюють.У цьому немає нічого поганого.Просто корисно чесно бачити, яку функцію виконує конкретне заняття, і там, де у вас є можливість вибору, не навалювати все одночасно.Бо ще тиждень тому дитина сиділа собі на пісочку в тіньочку, купалася в морі і максимум читала книжку, а тепер раптом з'ясувалося, що вона працює повний робочий день, а після роботи ще має вечірню зміну.

Питайте не тільки про оцінки

Є класичний діалог, який, думаю, знає майже кожна родина.«Як справи в школі?»«Нормально».«Що отримав?»«Нічого».І на цьому змістовна сімейна комунікація урочисто завершується.Якщо згадати себе в дитинстві, питання про оцінки часто відчувалися не як щира цікавість до нашого життя, а як перевірка: ти сьогодні добре виконав свою функцію школяра чи погано, тебе зараз похвалять чи почнуть щось виправляти.Тому іноді набагато цікавіше запитати, що сьогодні було смішного, з ким дитина нормально поговорила, чи була якась ситуація, де вона не знала, як краще вчинити, що її засмутило або що сьогодні було найважчим.Звісно, не треба чекати, що дитина одразу видасть вам прекрасну п'ятнадцятихвилинну рефлексію про свої почуття і соціальну динаміку класу. Вона може сказати «не знаю», знизати плечима, може взагалі піти їсти.Але сама якість контакту поступово змінюється, коли дитина бачить, що вас цікавить не тільки результат, а й те, як вона проживає своє життя.І мені здається, цей контакт набагато важливіший, ніж можливість знати кожну оцінку через три хвилини після того, як її поставили.Бо якщо дитина звикає, що ви цікавитеся не тільки її успішністю, вона значно охочіше приходить до вас і тоді, коли справді трапляється щось важливе.

«Ми для тебе все зробили» краще не використовувати як аргумент

Батьки справді дуже багато роблять.Шукають школу, возять дитину на різні заняття, купують гарні нові речі, домовляються з репетиторами, оплачують заняття, переживають, думають, як зробити краще, і часто намагаються дати своїй дитині більше можливостей, ніж колись мали самі.І тому особливо боляче іноді почути: «Я ненавиджу цю школу» або «Я не хочу туди ходити».Дуже легко в цей момент сказати: «Ти взагалі розумієш, скільки ми для тебе зробили?», «Ми знайшли тобі найкращу школу», «У мене в твоєму віці взагалі нічого такого не було».Проблема в тому, що дитина може почути зовсім інше послання.Не «я дуже старалася для тебе», а «для мене стільки зробили, значить, я тепер не маю права почуватися погано».Або: «Якщо я розповідатиму мамі, що мені тут не подобається, вона засмутиться, тому краще наступного разу нічого не казати».Те, що ви справді багато зробили для дитини, може бути абсолютною правдою.І те, що дитині в цій прекрасній школі все одно зараз важко, теж може бути правдою.Одне не скасовує інше.

А яким був ваш шкільний досвід?

Тут ще корисно згадати себе. Якщо вас колись ображали в школі, ви можете набагато гостріше реагувати на конфлікт дитини з однокласниками.Якщо у вас був учитель, який принижував дітей, якась різка фраза вчителя вашої дитини може одразу підняти дуже багато вашого власного страху або злості.Якщо у вашій родині оцінки були надзвичайно важливими, одна погана оцінка дитини може викликати таку тривогу, ніби саме зараз вирішується вся її подальша доля.І це не означає, що батьківські відчуття неправильні або що їх треба ігнорувати.Просто корисно час від часу нагадувати собі, що мій досвід це мій досвід, а досвід моєї дитини може бути зовсім іншим.Не кожен конфлікт означає початок того самого булінгу, не кожен суворий учитель є психопатом, який знущається з дітей. І не кожна ситуація закінчиться так само, як колись закінчилася у вас.Іноді корисно просто запитати себе: я зараз реагую на те, що реально відбувається з моєю дитиною, чи ще й на щось зі своєї історії?

Іноді дитині просто потрібен чай

І, мабуть, одна з найпростіших, але важливих речей полягає в тому, що дитина не повинна щодня приходити зі школи в другий офіс, де одразу починається вечірня нарада.Що сьогодні було, що отримала, чому така оцінка, що не зрозуміла, що зробила неправильно, коли виправиш і що в тебе завтра.Ми самі не дуже хочемо так жити.Іноді після цілого дня роботи нам зовсім не хочеться приходити додому і ще дві години аналізувати, що сьогодні пішло не так у нашій професійній діяльності, навіть якщо цей аналіз був би дуже корисним для нашого розвитку.Іноді хочеться, щоб хтось просто налив гарячого чаю, щоб можна було подивитися серіал, поговорити про якусь дурницю або взагалі сьогодні нічого не обговорювати.Дитині теж потрібне таке розвантаження.Мені здається, найважливіше, що ми можемо дати дитині на початку навчального року, та й не тільки тоді, це відчуття, що вдома безпечно, тут не треба весь час бути успішною, тут не потрібно заслужити право на підтримку хорошими оцінками, тут цікавляться не тільки результатами, а й нею самою.Як можна це все підсумувати? Мама не має бігати в школу щотижня і воювати з усіма вчителями, але й водночас не означає, що дитині потрібно сказати: «Це твої проблеми, ти вже великий, сам розбирайся».Швидше це про іншу позицію: я не буду проживати твоє життя за тебе, але якщо тобі складно, я поруч, я вислухаю, допоможу заспокоїтися, подумати і знайти спосіб із цим справлятися.Іноді саме це допомагає набагато більше, ніж ще одна розмова про те, чому сьогодні в щоденнику не та оцінка.